вівторок, 22 листопада 2011 р.

Збитки – позиція Комітету з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики

Комітет Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики у своєму листі від 10.11.2011 р. № 04-39/10-1160 підтримав позицію платників податків і визнав, що положення Податкового кодексу не містять заборони на включення збитків, які виникли за результатами 2010 року до декларації за ІІ квартал 2011 року.

Погані думки з цього приводу – тут.

середу, 16 листопада 2011 р.

Нотатки про застосування концепції фактичного (бенефіціарного) отримувача (власника) доходу або «як ніколи не було, і не буде»

Відповідно до п. 103.2 Податкового кодексу України однією з умов застосування пільгових ставок податку на доходи нерезидентів, які передбачені конвенціями про уникнення подвійного оподаткування, є отримання відповідних доходів бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником).

Відповідно до п. 103.3 Податкового кодексу України:

103.3. Бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Податкове законодавство України не має розвиненої практики застосування концепції бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходу.

В таких умовах доцільно звернутися до міжнародної практики застосування згаданої концепції, яка розвивалася різноманітними міждержавними інституціями з моменту запровадження концепції «бенефіціарного власника» у Модельній конвенції щодо уникнення подвійного оподаткування (надалі – «Модельна конвенція») Організації економічного співробітництва і розвитку (англ. - OECD) у 1977 році.

Спираючись на Коментар до Модельної конвенції, запровадження терміну «бенефіціарний власник» у міжнародній практиці мало на меті роз’яснити значення словосполучення «виплачується ... резиденту», яке застосовується у Модельній конвенції, як умова застосування пільгових ставок оподаткування біля джерела виплати доходу. Застосування цієї концепції мало на меті попередити неправомірне застосування переваг, передбачених конвенціями про уникнення оподаткування, шляхом розміщення компанії-посередника між особою, яка виплачує дохід, та його отримувачем.

Міжнародні експертні організації, в т.ч. в останніх напрацюваннях до Коментаря до Модельної конвенції (див. Проект щодо уточнення визначення «бенефіціарного власника» у Модельній конвенції ОЄСР, http://www.oecd.org/dataoecd/49/35/47643872.pdf), наполягають на тому, що до концепції «бенефіціарного власника» не повинні застосовуватися правила довірчої власності (щодо бенефіціарів трастів тощо), які застосовуються у юрисдикціях звичаєвого права; а також концепції, які стосуються визначення «бенефіціара» у нормативних актах, які стосуються фінансового моніторингу (де бенефіціаром визначається фізична особа, яка здійснює кінцевий контроль (ultimate control) над корпоративною структурою). Отже, враховуючи останні зміни позиції ОЄСР, можна дійти висновку, що міжнародна практика щодо застосування концепції «бенефіціарної власності» буде розвиватися у напрямку вироблення «міжнародного податкового означення» (international fiscal meaning) терміну «бенефіціарна власність». На користь такої позиції також свідчить також судова практика країн – членів ОЄСР.

В даному випадку варто звернутися до рішення Англійського апеляційного суду у справі Indofood International Finance Ltd v. JP Morgan Chase Bank N.A. London Branch (березень 2006 р.), яка вважається однією з засадничих у питанні застосування концепції «бенефіціарної власності».

Фактичні обставини справи: Юридична особа – резидент Індонезії – випустила облігації (loan notes) через посередника – резидента Маврикій.  Використання посередника дозволило скористатися захистом Конвенції про уникнення подвійного оподаткування між Індонезією та Маврикій та таким чином мінімізувати податок на репатріацію.  Пізніше ця конвенція була денонсована, і індонезійська компанія вирішила достроково викупити облігації, спираючись на пункт договору, що дозволяв достроковий викуп з метою зниження навантаження від нововведених податків, «якщо немає розумного альтернативного вирішення». Довірчий власник облігацій наполягав, що таким розумним альтернативним вирішенням є заміна маврикійського посередника на іншого – резидента Нідерландів. Таким чином, питання, чи може боржник достроково викупити облігації залежало від того, чи нідерландський посередник визнаватиметься бенефіціарним власником (та чи застосовуватиметься, як наслідок, понижена податкова ставка індонезійсько-нідерландської податкової конвенції).

Кілька висновків Англійського апеляційного суду у цій справі вважаються знаковими. По-перше, суд підтримав позицію, що бенефіціарна власність має міжнародне податкове значення, незалежне від значення за національним правом будь-якої держави.  По-друге, не є бенефіціарним власником формальний власник, який не має «повного привілею отримувати вигоди від доходу». Ґрунтуючись на цьому підході, суд вказав, що на практиці неможливо припустити жодних обставин, за яких посередник отримав би пряму вигоду від відсотків. Відповідно, нідерландська компанія-посередник не є їхнім бенефіціарним власником.

Головною метою запровадження концепції «бенефіціарного власника» у Модельній конвенції було запобігання неправомірного застосування переваг конвенцій про уникнення подвійного оподаткування, шляхом виплати доходу особам, які є посередниками. При цьому, Коментар до модельної конвенції пропонує диференційовані критерії для визначення того, яка особа є бенефіціарним власником в залежності від видів доходів.

Визначення бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходу, яке міститься в п. 103.3 Податкового кодексу України, відповідає принципам та підходам практики яка сформувалася на міжнародному рівні.


Спираючись на викладений вище аналіз міжнародної практики, та з урахуванням системи права України, ми пропонуємо наступний аналіз можливості підтвердження статусу особи як бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходу. Наші пропозиції диференційовано в залежності від правовідносин, що пов’язують особу, яка виплачує дохід та його одержувача, та видів доходу.

Спираючись на визначення бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходу та практику його застосування в інших державах, ми вважаємо, що особа не може вважатися бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу якщо між нею та особою, яка виплачує дохід або між нею та особою яка отримує дохід встановлено посередницькі відносини, про що свідчить вказівка абзацу 2 визначення п. 103.3 Податкового кодексу України.

В рамках українського законодавства встановлення посередницьких відносин може опосередковуватися кількома видами цивільно-правових (господарських) договорів:
  •  Договором комісії (глава 68 Цивільного кодексу України);
  •  Договором доручення (глава 69 Цивільного кодексу України);
  •  Агентським договором (глава 31 Господарського кодексу України);


Крім того, виникнення посередницьких відносин у окремих випадках може відбуватися внаслідок спеціальних вимог щодо проведення операцій з окремими вилами майна. Наприклад, поняття «номінального утримувача», як один з видів посередницьких відносин, відповідно до законодавства України визначається тільки щодо цінних паперів, і позначає депозитарія або зберігача цінних паперів, зареєстрованого в реєстрі власників іменних цінних паперів як юридична особа, якій ці цінні папери передано за дорученням та в інтересах власників цінних паперів для здійснення операцій у Національній депозитарній системі. Виходячи з цього, «номінальним утримувачем» у більш широкому сенсі може вважатися особа, якій визначене майно передано за дорученням, що передбачає відсутність у такої особи права вільно володіти, користуватися і розпоряджатися цим майном.

Відповідно, достатньою умовою для підтвердження фактичного права на отримання доходу є підтвердження того, що одержувач доходу не пов’язаний посередницькими відносинами, внаслідок яких у одержувача доходу виникає зобов’язання передати його третій особі.

Таким чином, для підтвердження того, що одержувач дивідендів є їх бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) достатньо підтвердити, що одержувачем дивідендів є власник корпоративних прав або акцій, щодо яких виплачуються дивіденди. У якості підтверджуючого документа може використовуватися статут платника дивідендів або виписка з рахунку у цінних паперах тощо.

Для підтвердження того, що одержувач процентів є їх бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) достатньо підтвердити, що такий одержувач не залучений у якості посередника. Підтвердженням таких обставин є відсутність договору посередницького характеру між сторонами (про які йшлося вище), а також відсутність посередницьких відносин щодо таких процентів між їх одержувачем та третіми особами за межами України. Остання обставина може підтверджуватися відповідними договірними гарантіями або окремими документом (афідавітом), який надається платнику-резиденту України одержувачем процентів. Також, в залежності від підстав для виплати процентів також можуть застосовуватися інші документальні підтвердження статусу бенефіціарного (фактичного) отримувача (власника) доходу; наприклад, у разі виплати процентів за облігаціями таким документом може бути виписка з рахунку у цінних паперах, що підтверджує право власності одержувача процентів на відповідні облігації.

Для підтвердження того, що одержувач роялті є їх бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником), аналогічно як і у випадку процентів, достатньо підтвердити, що такий одержувач не залучений у якості посередника щодо таких роялті. Підтвердженням цього є відсутність договору посередницького характеру між сторонами (про які йшлося вище), а також відсутність посередницьких відносин щодо таких роялті між їх одержувачем та третіми особами за межами України. При цьому, варто відзначити, що законодавство України не передбачає встановлення посередницьких відносин за іншими правочинами, зокрема, за субліцензійним договорами. Відповідно, роялті які виплачуються за надання субліцензій повинні вважатися такими, що виплачені бенефіціарному (фактичному) отримувачеві (власнику) доходу, якщо їх одержувач не є посередником і не зобов’язаний передати такі роялті третій особі за межами України. Для підтвердження таких обставин може використовуватися договірна гарантія або окремий документ (афідавіт), наданий нерезидентом. При цьому, жодні інші документи, в т.ч. підтвердження того, що одержувач доходу є власником виключних майнових прав на об’єкт права інтелектуальної власності, щодо якого виплачуються роялті, не є необхідною умовою підтвердження, що одержувач роялті є їх бенефіціарним фактичним) отримувачем (власником).

вівторок, 15 листопада 2011 р.

«Фронтовые сводки»: Збитки

В той час, поки всі навколо намагаються вирішити як вижити (як заробити коли все відбирають; як зберегти, коли все валиться тощо), про те, як ми мали жити (у фіскальному плані) потурбувалися за нас.

Тема перенесення збитків за 2010 рік до декларації за ІІ квартал 2011 року не нова.

Керуючись перехідними положеннями Закону про прибуток всі, хто не відобразив збитки за 2009 рік, відобразили їх за результатами 2010 року. І хотіли перенести у декларацію за ІІ квартал 2011 року.

На це податкові органи заявили – не можна, бо про це прямо не написано в перехідних положеннях Податкового кодексу. Почали проводити перевірки, донараховувати і все таке.

Але «криві» і «косорукі» аргументи податківців навіть наші найгуманніші у світі суди не підтримали! Ось цьому підтвердження: http://reyestr.court.gov.ua/Review/18844403

Звісно, для повноти картини треба згадати ще і негативні рішення:

Колеги кажуть, що рознарядку на негативні рішення «спустили» вже після прийняття позитивного (див. вище). А це значить, що більше позитивних не буде.


І все могло б бути добре, якби не все так погано. Держава вирішила – раз не можна відібрати збитки незаконно, ми відберемо їх законно (тобто, приймемо закон)! Добре, що закон у нас прийняти нічого не вартує, так, рукою тільки раз махнути треба в правильний момент – і закон є.

Ось такий проект запропонували податкові органи: http://www.sta.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=339777&cat_id=45661

Верховенство закону в дії: можна прийняти норму, яка має зворотну дію в часі, буде порушувати право власності, принцип правової визначеності, не відповідатиме економічному змісту податку на прибуток. Головне, щоб це був закон.


Порушення конституційних гарантій і реальне правове варварство!


© Микола Хоменко feat Вадим Медведєв

вівторок, 6 вересня 2011 р.

ДПА вважає, що попередня роз’яснювальна практика не повинна застосовуватися «після кодексу»

Державна податкова служба України (лист від 10 червня 2011 гору № 7019/5/15-0316) висловила думку, що роз’яснення, видані податковими органами у період до набрання чинності Податковим кодексом, тобто роз’яснення норм законодавства, яке діяло до 1 січня 2011 року, навіть у випадку, якщо в Податковому кодексі такі норми не зазнали змін, не можуть застосовуватися після набрання чинності Податковим кодексом.

Приїхали. Злазьте…

Історичне тлумачення норм законодавства – хтось колись чув про нього на цій планеті?

Тепер виходить, що офіційно податкові органи не визнають наявності якогось історичного контексту, становлення і застосування норм податкового законодавства (результатом якої став кодекс).

Побачимо, якою буде позиція судів з цього приводу.


© Микола Хоменко

вівторок, 2 серпня 2011 р.

Законопроект 8217 підписаний Президентом

Інформацію про підписання Законопроекту 8217 Президентом України підтверджено.
Офіційна назва Законопроекту 8217 - Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України" 3609-VI від 07.07.2011 року.


Новини про те, що Президент ветував 8217, які циркулюють "Інтернетами", - помилкові. 
Чекаємо офіційного оприлюднення!


Деталі щодо змін читайте тут згодом.


© Микола Хоменко

понеділок, 18 липня 2011 р.

Семінар «Юридичні та податкові аспекти діяльності ІТ-компаній в Україні», 12 липня 2011р. – Відповіді на питання

Шановні пані та панове,

Дозвольте ще раз подякувати Вам за участь у семінарі, який відбувся 12 липня 2011 року.

Доволі багато питань у нас залишилося за результатами 6-годинного спілкування. У цьому пості буду розміщувати відповіді на них. Прошу коментувати та уточнювати те, що Вас буде цікавити у коментарях нижче.

1. Зміни режиму ПДВ з 01.07.2011 року.

Зважаючи на питання, які виникали після закінчення семінару, доцільно було б ще раз проговорити, що ж змінилося у режимі оподаткування податком на додану вартість (ПДВ) діяльності ІТ-компаній з 01.07.2011 року.

Хочу пост-фактум вибачитися, що ми це детально не проговорили в аудиторії, напевне, захопившись обговоренням питань, які стосувалися «поставки» програмного забезпечення, забувши про те, що варто згадати і про загальні принципи.

Нагадаю дві основні норми Податкового кодексу, які встановлювали режим ПДВ для ІТ-компаній до 1 липня:

«186.3. Місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать:
а) надання майнових прав інтелектуальної власності, створення за замовленням та використання об'єктів права інтелектуальної власності, у тому числі за ліцензійними договорами, а також надання (передача) права на скорочення викидів парникових газів (вуглецевих одиниць);
в) консультаційні, інжинірингові, інженерні, юридичні (у тому числі адвокатські), бухгалтерські, аудиторські, актуарні та інші подібні послуги консультаційного характеру, а також послуги з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем».

«196.1.14. постачання послуг, визначених у підпункті "в" пункту 186.3 статті 186 цього Кодексу».

Таким чином, у період з 01.01.2011 року до 01.07.2011 року оподаткування ПДВ ІТ-послуг (розроблення програмного забезпечення, тестування, консультування у сфері інформатизації) відбувалося за наступною схемою:
а) Резидент надає послуги нерезидентові – без ПДВ (всі послуги у сфері інформатизації – не об’єкт ПДВ; крім того місце постачання – за межами митної території України).
б) Резидент надає послуги резидентові – без ПДВ (всі послуги у сфері інформатизації – не об’єкт ПДВ).
в) Нерезидент надає послуги резидентові – без ПДВ (всі послуги у сфері інформатизації – не об’єкт ПДВ).

З 1 липня (наслідок скасування п. 196.1.14 Податкового кодексу) режим оподаткування ПДВ ІТ-послуг змінився наступним чином:
а) Резидент надає послуги нерезидентові – без ПДВ (місце постачання – за межами митної території України).
б) Резидент надає послуги резидентові – з ПДВ (всі послуги у сфері інформатизації з місцем постачання в Україні – визнаються об’єктом оподаткування ПДВ).
в) Нерезидент надає послуги резидентові – з ПДВ (всі послуги у сфері інформатизації з місцем постачання в Україні – визнаються об’єктом оподаткування ПДВ).

Отже, ситуація після 01.07.2011 року дещо нагадує режим оподаткування ПДВ, який існував до 2011 року відповідно до п. 6.5. «д» Закону про ПДВ з тим винятком, що тепер не потрібно вигадувати, як «поміститися» в послуги з обробки даних, а також можна здійснювати діяльність за договорами замовлення (а не тільки за договорами про передачу прав, як це було раніше).

2. Форма сертифікату резидентності з Кіпру


3. Веб-сайт як об’єкт авторського права.  

Див. позицію Державного департаменту інтелектуальної власності у листі від 25 листопада 2004 року.

4. Документі, які підтверджують реєстрацію доменного імені

Загалом найнадійнішим джерелом інформації про реєстранта (особу, на ім’я якої зареєстровано доменне ім’я) є он-лайн база даних whois або її український варіант.

Як підтвердження реєстрації зазвичай також дають от такого папірця, який, проте, нічого не значить і зазвичай не поновлюється у випадку продовження реєстрації тощо.

4. Роз’яснення Міністерства юстиції України щодо визначення роялті



© Микола Хоменко

Чи може найманий працівник бути приватним підприємцем? – чому ж ні!

Цей пост – реакція на допис п. Тетяни Савченко (Простобанк Консалтинг), в якому автор висловлює думку, що фізична особа не може бути одночасно перебувати у трудових відносинах (бути працівником) і здійснювати незалежну підприємницьку діяльність (у статусі фізичної особи-підприємця).

Позиція доволі консервативна. Хоч і підтверджена роз’ясненням місцевої податкової інспекції (ну, хто би сподівався, що податкові органи скажуть «можна»).


Спробую пояснити свою позицію з цього приводу, щоб переконати широку громадськість, що не все так погано.

Позиція п. Тетяни і податкових органів ґрунтується на «екстремальному» тлумаченні визначення «самозайнятої особи», яке міститься у Податковому кодексу України.

Наведемо його:
«14.1.226. самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності».

Як бачимо, автори Податкового кодексу зробили застереження, що особи, які у межах тієї чи іншої діяльності є працівниками, тобто – виконують роботу (трудову функцію – такий собі «совєтізм» - МХ), не можуть визнаватися самозайнятими. Застереження вийшло цілком резонне, адже за визначенням трудові відносини засновані на зовсім інших принципах, ніж відносини між підприємцем-підрядником і замовником. Відповідно у цих відносин різний режим оподаткування.

Водночас норма п. 14.1.226 Податкового кодексу не містить жодних критеріїв, щодо того, як визначити є особа працівником чи ні. Відповідно, виходячи з певного історичного контексту, її можна розуміти:
а) Сміливо. Якщо немає трудового договору, то особа не є працівником, - а, отже, цілком може бути самозайнятою.
б) Розважливо. Навіть якщо трудового договору немає, за певних умов, відносини за цивільно-правовим договором можуть бути визнані трудовими з усіма відповідними наслідками.

Як бачимо, перший варіант в принципі виключає можливість перекваліфікації діяльності підприємця на підставі п. 14.1.226 Податкового кодексу, якщо з ним не укладалися трудові договори. Другий, так само, цілком ліберальний до підприємців у випадках, коли укладені ними договори не містять ознак трудових договорів (підпорядкування внутрішнім правилам, режим робочого часу, компенсації на рівні з працівниками тощо).

Проте предметом нашого аналізу є ситуація, коли фізична особа є одночасно і працівником і приватним підприємцем.

Принципи розгляду цієї ситуації не залежать від того, чи є роботодавець-замовник однією особою, чи це різні підприємства.

Як вже згадувалося вище, податкові органи та п. Тетяна Савченко вважають, що укладення трудового договору в принципі виключає для фізичної особи можливість займатися підприємницькою діяльністю.

Глибоко не погоджуючись з такою позицією, пропоную наступну аргументацію:

1. Застереження п. 14.1.226 Податкового кодексу чітко вказує на те, що статус «самозайнятої особи» зберігається за підприємцем в усіх випадках, крім тих, коли діяльність такого підприємця визнається (фактично) трудовою. Іншими словами, підприємець не буде вважатися «самозайнятою особою» лише у випадку, якщо його відносини з замовником будуть визнані трудовими. А для цього потрібно проведення низки процедур, звернення до суду (де тягар доказування лежить на податкових органах) і встановлення судом факту виникнення трудових відносин. До цього – підприємець може спокійно займатися підприємництвом, а у вільний від цього час (або навпаки) – бути працівником, чесно сплачуючи всі податки і збори через податкового агента.

2. Законодавством не встановлено жодних обов’язків підприємця повідомляти про те, що такий підприємець перебуває у трудових відносинах з будь-якою особою.

3. Законодавством не встановлено жодних обмежень на зайняття підприємницькою діяльністю для фізичних осіб на тій підставі, що вони є підприємцями. Законодавство навпаки – гарантує свободу підприємницької діяльності.

4. Законодавством передбачено право на працю, таким чином, будь-яке обмеження фізичної особи-працівника на тій підставі, що він є підприємцем, неправомірне і порушує права такої особи.

Слід також згадати про можливі ризики, які пов’язані з тим, що одна і та сама фізична особа буде найманим працівником та приватним підприємцем.

Для роботодавця такої особи ризик доволі сумнівний. Він і так платить «по повній програмі» за таку фізичну особу.

Для замовника (коли фізична особа діє як незалежний підрядник у межах своєї підприємницької діяльності) – ризик один: перекваліфікація цивільно-правових відносин у трудові. Але цей ризик є у будь-якому випадку.

Навіть якщо роботодавець і замовник є однією і тією ж особою – ситуація небезнадійна. До того, поки трудову функцію фізичної особи можна чітко відділити від її діяльності як підприємця – застосування до «самозайнятої особи» (підприємця) режиму оподаткування «працівника» є надзвичайно сумнівним.

Ну, звісно, крім тих випадків, коли можливо все – але такі випадки – це «бєспрєдєл» і не є предметом правового аналізу…

До речі, про «бєспрєдєл»: відповідь, які отримала п. Тетяна від ДПІ Оболонського району м. Києва дуже на нього схожа, адже запропонований у відповіді податківців підхід, по-перше, не випливає з тлумачення правової норми як такої, по-друге, порушує низку гарантованих Конституцією України прав і свобод і, по-третє, не має жодного реального механізмі правозастосування.

© Микола Хоменко

середу, 6 липня 2011 р.

Семінар «Юридичні та податкові аспекти діяльності ІТ-компаній в Україні: Останні зміни Податкового кодексу України» - 12 липня 2011р., Ліга:Закон

12 липня відбудеться семінар «Юридичні та податкові аспекти діяльності ІТ-компаній в Україні: Останні зміни Податкового кодексу України». Організатор – Ліга:Закон.

Програма семінару передбачає комплексний розгляд питань структурування діяльності, оподаткування та юридичного оформлення діяльності у сфері інформаційних технологій з фокусом на різноманітних суб’єктах ринку: девелоперах, аутсорсингових офісах, дилерах програмного забезпечення.

Деталі за цим посиланням

пʼятницю, 1 липня 2011 р.

Оподаткування індексації стипендій

Присвячується Вадиму Мєдвєдєву
            Бакалавру права

На думку державної податкової адміністрації України суми індексації стипендії підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.
Відповідно до ст. 165 Податкового кодексу:
«165.1. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (а, отже, і не оподатковуються податком на доходи фізичних осіб - МХ):
165.1.26. сума стипендії, яка виплачується з бюджету учню, студенту, курсанту військових навчальних закладів, ординатору, аспіранту або ад'юнкту, але не вище ніж сума, визначена в абзаці першому підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу. Сума перевищення за її наявності підлягає оподаткуванню під час її нарахування (виплати) за ставками, визначеними пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу».
Пам’ятаючи про це, ДПАУ у листі від 27.04.2011 р. № 8004/6/17-0715 зазначає, «що стосується сум будь-яких заохочень (премій, матеріальних допомог тощо), що виплачуються студенту (слухачу) з стипендіального фонду навчального закладу, а також сум індексації стипендії, то оскільки в ст. 165 Кодексу відсутні прямі норми щодо їх невключення до оподатковуваного доходу платників податку, то вони підлягають оподаткуванню податковим агентом при їх нарахуванні (виплаті) згідно із відповідними нормами IV розділу Кодексу із застосуванням ставок п. 167.1 ст. 167 (15 та 17 %)».
Людською мовою переклад був би таким: сума індексації стипендії – це не стипендія (і значить вона повинна оподатковуватися). Якщо індексація стипендія – це не стипендія, то що ж це таке тоді?!
В результаті – з останньої стипендії за цей рік у студентів (як мінімум, у студентів Києво-Могилянської Академії) утримали більшу частину стипендії, як податок з доходів фізичних осіб з суми індексації, що нараховувалася з початку 2011 року.

Без коментарів


© Микола Хоменко

середу, 15 червня 2011 р.

Податкова погрожує підприємцям в’язницею у разі закриття

Матеріал взято з сайту журналу "Податкове планування" (www.nalogovnet.com)

Прем'єр-міністр Микола Азаров заявив про зростання малого та середнього бізнесу в Україні після ухвалення Податкового кодексу. Підтверджує це звітність Державної податкової служби, яка свідчить, що за перші 4 місяці цього року кількість фізичних осіб – підприємців в Україні зросла на 24 тисячі.
Підприємці, своєю чергою, заявляють, що податкова шукає різні причини для відмови у закритті бізнесу і навіть погрожує в’язницею – щоб не псувати урядову статистику.
Експерт-економіст Володимир Дубровський в інтерв’ю ТСН запевнив, що підприємці нині або масово згортають діяльність, або йдуть у тінь: «У нас кількість підприємців, які працюють, різко скоротилась. Можливо, унаслідок того, що підприємства не закривають, і вони продовжують нібито висіти в повітрі. Треба дивитись на статистику тих, хто реально працює», – звертає він увагу.
Яким чином збільшується статистика щодо кількості підприємців, розповіла жінка-бізнесмен, яка побажала залишитись неназваною. За її словами, податковий інспектор погрозами не дозволив їй ліквідувати підприємство. «Ми вирішили закритись і працювати в тіні або взагалі не працювати. Коли я почала закриватись, мені сказали, щоб сплатила штраф за неправильно ведену Книгу обліку. А за новим Податковим кодексом усім почали виписувати божевільні штрафи. Податківці пропонували: мовляв, ви не закривайтесь або переходьте на схему, за якою у вас нема прибутку, або – в’язниця», – розповіла вона і уточнила, що за порушення у веденні Книги обліку їй виписали штраф – мільйон гривень.

Раніше говорили, що податківці давлять і топчуть малий та середній бізнес. Тепер податківці його "підтримують", не дають зникнути - хоч і у доволі специфічний спосіб

вівторок, 14 червня 2011 р.

Консалтинг та інформатизація тепер знову об’єкт оподаткування ПДВ - Оновлення

Оновленння: 10 червня Президент підписав проект закону № 8321

Чекаємо на публікацію. Імовірніше  за все законопроект № 8321 набуде чинності з липня 2011 року.

Детальніше про це - читайте тут.

понеділок, 6 червня 2011 р.

Оплата праці, а також інші винагороди працівників повинні виплачуватися лише на підставі трудових/колективного договорів

На думку державної податкової адміністрації України виплата винагород та заохочень працівникам включаються до складу витрат для цілей податку на прибуток лише у випадку, коли такі виплати працівникам передбачені колективним договором або трудовим договором з таким працівником.

ДПАУ у листі від 27.04.2011 р. № 11957/7/15-0317 надала доволі нечітке визначення переліку та порядку підтвердження виплат своїм працівникам, які платники податку на прибуток мають право включити до витрат.

Зокрема, ДПАУ зазначила:
«…платники податку на прибуток підприємств за наявності на підприємстві лише трудових договорів (угоди) з працівниками мають право включати до складу витрат лише витрати на оплату праці, які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру за умови документального підтвердження відповідних витрат. Будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, яка встановлюється за домовленістю сторін, у разі відсутності колективного договору, не включається до вкладу витрат такого платника податку».

Формулювання залишає чимало простору для творчих інтерпретацій платниками податків та органами податкової служби на місцях.

Але, обережним платникам податків з нього точно можна зробити кілька висновків.

По-перше, тепер колективний договір точно знадобиться всім, хто захоче мати найманих працівників, адже будь-яка виплата, крім витрат на оплату праці (підкреслених вище), не включатиметься до складу витрат для цілей податку на прибуток, якщо вона не зазначена у колективному договорі.

По-друге, документальне підтвердження виплат працівникам ретельніше контролюватимуть, а це покладатиме на платників податків додаткове адміністративне навантаження. Зокрема, йдеться про оформлення, наприклад, виплат авторської винагороди відповідними актами як того вимагає спеціальне законодавство у сфері інтелектуальної власності.

По-третє, за деяких варіантів інтерпретації, формулювання листа можна розуміти таким чином, що оплата праці буде відноситися до витрат лише, якщо з працівниками укладено письмові трудові договори. І тут більшість платників податків чекають серйозна проблеми адже чинне трудове законодавство вимагає укладення трудових договорів у письмовій формі лише у деяких випадках. Тому переважна більшість трудових договорів в Україні укладається в усній формі (шляхом видачі наказу при прийом на роботу).

Тому обережним платникам податків слід порадити слідкувати за практикою податкових органів і оцінювати укладення письмових трудових договорів з усіма працівниками. Зрештою, такий варіант, це не лише додаткові адміністративні витрати, але і можливість захистити права підприємства від недобросовісних працівників, чітко зафіксувавши умови роботи та винагороди.

Сміливим платникам податків не слід забувати, що трудовий договір – це також і усний трудовий договір, а витрати на оплату праці не обов’язково формалізувати у письмовому вигляді, - вони і так вказані у Інструкції № 5 (Наказ Державного комітету статистики України від 13.01.2004р. № 5). Тому можна відбиватися від особливо нахабних податківців і не укладати письмові трудові договори з усіма працівниками.


© Микола Хоменко

четвер, 2 червня 2011 р.

Роялти за сублицензии и бенефициарная собственность в Украине

Роялти, выплачиваемые нерезиденту Украины за предоставление сублицензии, считаются таковыми, которые выплачены не бенефициарному (фактическому) получателю (владельцу) - по мнению Государственной налоговой службы Украины.

Налоговые органы высказали свое видение применения концепции бенефициарного (фактического) получателя (владельца) по выплатам роялти за предоставление сублицензии нерезидентом резиденту Украины. Полный текст письма ГНАУ № 7505/7/22-5017 от 18.03.2011р., которое до сих пор не было опубликовано, можно скачать здесь.

Для начала приведем краткую законодательные справку по применению концепции бенефициарного владельца согласно налоговому кодексу Украины.

Согласно п. 103. 2 Налогового кодекса налогоплательщик - резиденту Украины имеет право самостоятельно применить освобождение от налогообложения или уменьшенную ставку налога, предусмотренную соответствующим конвенции об избежании двойного налогообложения, при выплате дохода нерезиденту, если такой нерезидент является бенефициарным (фактическим) получателем (владельцем) такого дохода. Это условие применяется даже в тех случаях, когда конкретная конвенция об избежании двойного налогообложения не содержит ссылки на концепцию бенефициарного владельца (например, в конвенции, которая применяется между Украиной и Кипром).

Определение термина «бенефициарный (фактический) получатель (владелец) дохода» содержится в п. 103.3 Налогового кодекса:
«103.3. Бенефициарным (фактическим) получателем (владельцем) дохода для целей применения пониженной ставки налога согласно правилам международного договора Украины к дивидендам, процентам, роялти, вознаграждениям и т.п. нерезидента, полученных из источников в Украине, считается лицо, имеющее право на получение таких доходов.
При этом бенефициарным (фактическим) получателем (владельцем) дохода не может быть юридическое или физическое лицо, даже если такое лицо имеет право на получение дохода, но является агентом, номинальным держателем (номинальным держателем) или является только посредником в отношении такого дохода».

По мнению Государственной налоговой администрации Украины, лицо, не обладает исключительными имущественными правами интеллектуальной собственности на объект (произведение, торговую марку и т.п.) не может признаваться бенефициарным владельцем роялти, получаемые за предоставление права использования такого объекта, например, по сублицензионному договору.

Такой вывод является более чем спорным.

Ведь, как следует из определения, бенефициарным (фактическим) получателем (владельцем) дохода не признаются посредники / агенты / номинальные держатели. При этом, опираясь на положения Гражданского кодекса Украины (ст. 1108 и ст. 1109) можно с уверенностью утверждать, что лицензионные / сублицензионное договоры не содержат элементов посреднических договоров. Таким образом, опираясь на содержащееся в Налоговом кодексе определение, роялти по сублицензионным договорам должны признаваться уплаченными бенефициарному собственнику.

Как альтернативный подход к этой ситуации можно обратиться к практике стран ОЭСР (Organisation for Economic Co-operation and Development), где применение концепции бенефициарного собственника предусматривает также анализ экономического содержания операций. В таком случае предоставления лицензии и (на ее основе) сублицензии может быть признан имеющим «посреднический характер», если оно совершено исключительно с целью получения преимуществ, предусмотренных конкретной конвенции об избежании двойного налогообложения. В качестве примера можно привести такую структуру сделки:
«оффшорная компания 1» предоставляет лицензию «компании 2» (из респектабельной юрисдикции), а та – в свою очередь – сублицензию в таком же объеме в Украину.

В таком случае «транзитный» (посреднический) характер сделки для компании 2 очевидный с экономической точки зрения (но не с юридической!)

Но в письме от 18.03.2011р. ГНАУ не приводит никакой аргументации или обоснований. Вывод сделан исключительно с позиции юридического формализма: получатель роялти не владелец исключительных прав на объект права ИС (т.е. не указан в соответствующем реестре) - он не бенефициарный владелец роялти.

Выводов из этой ситуации, как минимум, два:

1. Для практиков (особенно бухгалтеров): отслеживайте, кому платите роялти. Если получатель не является субъектом исключительных имущественных прав в соответствии с общедоступных реестров (WIPO ROMARIN или базы Укрпатента) или, если объект не зарегистрирован, согласно договору о передаче исключительных прав – существует значительный риск того, что такой получатель не будет признан бенефициарным владельцем таких роялти.


2. Для широкой общественности (особенно журналистов): в своем письме от 18.03.2011р., не опубликованном в прессе, налоговые органы не только изложили фискальную и необоснованную позицию. Выводы указанного письма противоречат позиции налоговых органов, изложенной в ответе на запрос Американской торговой палаты в Украине в письме ГНАУ № 3917/5/12-0216 от 30.03.2011р., которое уже опубликовано и на которое опираются налогоплательщики.

© Микола Хоменко