Оплата праці, а також інші винагороди працівників повинні виплачуватися лише на підставі трудових/колективного договорів

На думку державної податкової адміністрації України виплата винагород та заохочень працівникам включаються до складу витрат для цілей податку на прибуток лише у випадку, коли такі виплати працівникам передбачені колективним договором або трудовим договором з таким працівником.

ДПАУ у листі від 27.04.2011 р. № 11957/7/15-0317 надала доволі нечітке визначення переліку та порядку підтвердження виплат своїм працівникам, які платники податку на прибуток мають право включити до витрат.

Зокрема, ДПАУ зазначила:

«…платники податку на прибуток підприємств за наявності на підприємстві лише трудових договорів (угоди) з працівниками мають право включати до складу витрат лише витрати на оплату праці, які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру за умови документального підтвердження відповідних витрат. Будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, яка встановлюється за домовленістю сторін, у разі відсутності колективного договору, не включається до вкладу витрат такого платника податку».

Формулювання залишає чимало простору для творчих інтерпретацій платниками податків та органами податкової служби на місцях.

Але, обережним платникам податків з нього точно можна зробити кілька висновків.

По-перше, тепер колективний договір точно знадобиться всім, хто захоче мати найманих працівників, адже будь-яка виплата, крім витрат на оплату праці (підкреслених вище), не включатиметься до складу витрат для цілей податку на прибуток, якщо вона не зазначена у колективному договорі.

По-друге, документальне підтвердження виплат працівникам ретельніше контролюватимуть, а це покладатиме на платників податків додаткове адміністративне навантаження. Зокрема, йдеться про оформлення, наприклад, виплат авторської винагороди відповідними актами як того вимагає спеціальне законодавство у сфері інтелектуальної власності.

По-третє, за деяких варіантів інтерпретації, формулювання листа можна розуміти таким чином, що оплата праці буде відноситися до витрат лише, якщо з працівниками укладено письмові трудові договори. І тут більшість платників податків чекають серйозна проблеми адже чинне трудове законодавство вимагає укладення трудових договорів у письмовій формі лише у деяких випадках. Тому переважна більшість трудових договорів в Україні укладається в усній формі (шляхом видачі наказу при прийом на роботу).

Тому обережним платникам податків слід порадити слідкувати за практикою податкових органів і оцінювати укладення письмових трудових договорів з усіма працівниками. Зрештою, такий варіант, це не лише додаткові адміністративні витрати, але і можливість захистити права підприємства від недобросовісних працівників, чітко зафіксувавши умови роботи та винагороди.

Сміливим платникам податків не слід забувати, що трудовий договір – це також і усний трудовий договір, а витрати на оплату праці не обов’язково формалізувати у письмовому вигляді, - вони і так вказані у Інструкції № 5 (Наказ Державного комітету статистики України від 13.01.2004р. № 5). Тому можна відбиватися від особливо нахабних податківців і не укладати письмові трудові договори з усіма працівниками.

© Микола Хоменко