Податкова погрожує підприємцям в’язницею у разі закриття

Матеріал взято з сайту журналу "Податкове планування" (www.nalogovnet.com)

Прем'єр-міністр Микола Азаров заявив про зростання малого та середнього бізнесу в Україні після ухвалення Податкового кодексу. Підтверджує це звітність Державної податкової служби, яка свідчить, що за перші 4 місяці цього року кількість фізичних осіб – підприємців в Україні зросла на 24 тисячі.

Підприємці, своєю чергою, заявляють, що податкова шукає різні причини для відмови у закритті бізнесу і навіть погрожує в’язницею – щоб не псувати урядову статистику.

Експерт-економіст Володимир Дубровський в інтерв’ю ТСН запевнив, що підприємці нині або масово згортають діяльність, або йдуть у тінь: «У нас кількість підприємців, які працюють, різко скоротилась. Можливо, унаслідок того, що підприємства не закривають, і вони продовжують нібито висіти в повітрі. Треба дивитись на статистику тих, хто реально працює», – звертає він увагу.

Яким чином збільшується статистика щодо кількості підприємців, розповіла жінка-бізнесмен, яка побажала залишитись неназваною. За її словами, податковий інспектор погрозами не дозволив їй ліквідувати підприємство. «Ми вирішили закритись і працювати в тіні або взагалі не працювати. Коли я почала закриватись, мені сказали, щоб сплатила штраф за неправильно ведену Книгу обліку. А за новим Податковим кодексом усім почали виписувати божевільні штрафи. Податківці пропонували: мовляв, ви не закривайтесь або переходьте на схему, за якою у вас нема прибутку, або – в’язниця», – розповіла вона і уточнила, що за порушення у веденні Книги обліку їй виписали штраф – мільйон гривень.

Раніше говорили, що податківці давлять і топчуть малий та середній бізнес. Тепер податківці його "підтримують", не дають зникнути - хоч і у доволі специфічний спосіб

Консалтинг та інформатизація тепер знову об’єкт оподаткування ПДВ - Оновлення

Оновленння: 10 червня Президент підписав проект закону № 8321. 

Чекаємо на публікацію. Імовірніше  за все законопроект № 8321 набуде чинності з липня 2011 року.

Детальніше про це - читайте тут.

Оплата праці, а також інші винагороди працівників повинні виплачуватися лише на підставі трудових/колективного договорів

На думку державної податкової адміністрації України виплата винагород та заохочень працівникам включаються до складу витрат для цілей податку на прибуток лише у випадку, коли такі виплати працівникам передбачені колективним договором або трудовим договором з таким працівником.

ДПАУ у листі від 27.04.2011 р. № 11957/7/15-0317 надала доволі нечітке визначення переліку та порядку підтвердження виплат своїм працівникам, які платники податку на прибуток мають право включити до витрат.

Зокрема, ДПАУ зазначила:

«…платники податку на прибуток підприємств за наявності на підприємстві лише трудових договорів (угоди) з працівниками мають право включати до складу витрат лише витрати на оплату праці, які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру за умови документального підтвердження відповідних витрат. Будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, яка встановлюється за домовленістю сторін, у разі відсутності колективного договору, не включається до вкладу витрат такого платника податку».

Формулювання залишає чимало простору для творчих інтерпретацій платниками податків та органами податкової служби на місцях.

Але, обережним платникам податків з нього точно можна зробити кілька висновків.

По-перше, тепер колективний договір точно знадобиться всім, хто захоче мати найманих працівників, адже будь-яка виплата, крім витрат на оплату праці (підкреслених вище), не включатиметься до складу витрат для цілей податку на прибуток, якщо вона не зазначена у колективному договорі.

По-друге, документальне підтвердження виплат працівникам ретельніше контролюватимуть, а це покладатиме на платників податків додаткове адміністративне навантаження. Зокрема, йдеться про оформлення, наприклад, виплат авторської винагороди відповідними актами як того вимагає спеціальне законодавство у сфері інтелектуальної власності.

По-третє, за деяких варіантів інтерпретації, формулювання листа можна розуміти таким чином, що оплата праці буде відноситися до витрат лише, якщо з працівниками укладено письмові трудові договори. І тут більшість платників податків чекають серйозна проблеми адже чинне трудове законодавство вимагає укладення трудових договорів у письмовій формі лише у деяких випадках. Тому переважна більшість трудових договорів в Україні укладається в усній формі (шляхом видачі наказу при прийом на роботу).

Тому обережним платникам податків слід порадити слідкувати за практикою податкових органів і оцінювати укладення письмових трудових договорів з усіма працівниками. Зрештою, такий варіант, це не лише додаткові адміністративні витрати, але і можливість захистити права підприємства від недобросовісних працівників, чітко зафіксувавши умови роботи та винагороди.

Сміливим платникам податків не слід забувати, що трудовий договір – це також і усний трудовий договір, а витрати на оплату праці не обов’язково формалізувати у письмовому вигляді, - вони і так вказані у Інструкції № 5 (Наказ Державного комітету статистики України від 13.01.2004р. № 5). Тому можна відбиватися від особливо нахабних податківців і не укладати письмові трудові договори з усіма працівниками.

© Микола Хоменко

Роялти за сублицензии и бенефициарная собственность в Украине

Роялти, выплачиваемые нерезиденту Украины за предоставление сублицензии, считаются таковыми, которые выплачены не бенефициарному (фактическому) получателю (владельцу) - по мнению Государственной налоговой службы Украины.

Налоговые органы высказали свое видение применения концепции бенефициарного (фактического) получателя (владельца) по выплатам роялти за предоставление сублицензии нерезидентом резиденту Украины. Полный текст письма ГНАУ № 7505/7/22-5017 от 18.03.2011р., которое до сих пор не было опубликовано, можно скачать здесь.

Для начала приведем краткую законодательные справку по применению концепции бенефициарного владельца согласно налоговому кодексу Украины.

Согласно п. 103. 2 Налогового кодекса налогоплательщик - резиденту Украины имеет право самостоятельно применить освобождение от налогообложения или уменьшенную ставку налога, предусмотренную соответствующим конвенции об избежании двойного налогообложения, при выплате дохода нерезиденту, если такой нерезидент является бенефициарным (фактическим) получателем (владельцем) такого дохода. Это условие применяется даже в тех случаях, когда конкретная конвенция об избежании двойного налогообложения не содержит ссылки на концепцию бенефициарного владельца (например, в конвенции, которая применяется между Украиной и Кипром).

Определение термина «бенефициарный (фактический) получатель (владелец) дохода» содержится в п. 103.3 Налогового кодекса:

«103.3. Бенефициарным (фактическим) получателем (владельцем) дохода для целей применения пониженной ставки налога согласно правилам международного договора Украины к дивидендам, процентам, роялти, вознаграждениям и т.п. нерезидента, полученных из источников в Украине, считается лицо, имеющее право на получение таких доходов.

При этом бенефициарным (фактическим) получателем (владельцем) дохода не может быть юридическое или физическое лицо, даже если такое лицо имеет право на получение дохода, но является агентом, номинальным держателем (номинальным держателем) или является только посредником в отношении такого дохода».

По мнению Государственной налоговой администрации Украины, лицо, не обладает исключительными имущественными правами интеллектуальной собственности на объект (произведение, торговую марку и т.п.) не может признаваться бенефициарным владельцем роялти, получаемые за предоставление права использования такого объекта, например, по сублицензионному договору.

Такой вывод является более чем спорным.

Ведь, как следует из определения, бенефициарным (фактическим) получателем (владельцем) дохода не признаются посредники / агенты / номинальные держатели. При этом, опираясь на положения Гражданского кодекса Украины (ст. 1108 и ст. 1109) можно с уверенностью утверждать, что лицензионные / сублицензионное договоры не содержат элементов посреднических договоров. Таким образом, опираясь на содержащееся в Налоговом кодексе определение, роялти по сублицензионным договорам должны признаваться уплаченными бенефициарному собственнику.

Как альтернативный подход к этой ситуации можно обратиться к практике стран ОЭСР (Organisation for Economic Co-operation and Development), где применение концепции бенефициарного собственника предусматривает также анализ экономического содержания операций. В таком случае предоставления лицензии и (на ее основе) сублицензии может быть признан имеющим «посреднический характер», если оно совершено исключительно с целью получения преимуществ, предусмотренных конкретной конвенции об избежании двойного налогообложения. В качестве примера можно привести такую структуру сделки:

«оффшорная компания 1» предоставляет лицензию «компании 2» (из респектабельной юрисдикции), а та – в свою очередь – сублицензию в таком же объеме в Украину.

В таком случае «транзитный» (посреднический) характер сделки для компании 2 очевидный с экономической точки зрения (но не с юридической!)

Но в письме от 18.03.2011р. ГНАУ не приводит никакой аргументации или обоснований. Вывод сделан исключительно с позиции юридического формализма: получатель роялти не владелец исключительных прав на объект права ИС (т.е. не указан в соответствующем реестре) - он не бенефициарный владелец роялти.

Выводов из этой ситуации, как минимум, два:

1. Для практиков (особенно бухгалтеров): отслеживайте, кому платите роялти. Если получатель не является субъектом исключительных имущественных прав в соответствии с общедоступных реестров (WIPO ROMARIN или базы Укрпатента) или, если объект не зарегистрирован, согласно договору о передаче исключительных прав – существует значительный риск того, что такой получатель не будет признан бенефициарным владельцем таких роялти.

2. Для широкой общественности (особенно журналистов): в своем письме от 18.03.2011р., не опубликованном в прессе, налоговые органы не только изложили фискальную и необоснованную позицию. Выводы указанного письма противоречат позиции налоговых органов, изложенной в ответе на запрос Американской торговой палаты в Украине в письме ГНАУ № 3917/5/12-0216 от 30.03.2011р., которое уже опубликовано и на которое опираются налогоплательщики.

© Микола Хоменко

Податкова знову коментує застосування положень п. 186.3 «в» Податкового кодексу

Державна податкова адміністрація України підтвердила чутки – до послуг, перелічених у п.п. «в» п. 186.3 Податкового кодексу належать лише послуги консультаційного характеру.

Нагадаємо формулювання п. 186.3. «в» Податкового кодексу:

«в) консультаційні, інжинірингові, інженерні, юридичні (у тому числі адвокатські), бухгалтерські, аудиторські, актуарні та інші подібні послуги консультаційного характеру, а також послуги з розроблення, постачання та тестування програмного забезпечення, з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп'ютерних систем»

Державна податкова адміністрація України у своєму листі від 26.05.2011 р. № 14837/7/16-1517 (скачати тут) фактично підтвердила чутки та усні твердження своїх працівників на семінарах з платниками податків – до послуг, виділених вище жирним, відносяться лише послуги консультаційного характеру.

Виходячи з логіки п. 186.3 Податкового кодексу (місце постачання окремих видів послуг) – таке тлумачення є більш ніж виправданим, адже чимало послуг, які формально вказані у п.п. «в» п. 186.3, насправді не повинні туди входити виходячи з логіки правового регулювання та міжнародної практики.

Проте формулювання вказаної норми цілком обґрунтовано дає підстави відносити до п. 186.3 «в» Податкового кодексу також інші послуги, що не мають консультаційного характеру.

Також у вказаному листі ДПАУ відзначила, що для визначення, чи є та чи інша операція об’єктом оподаткування, не можна використовувати Класифікатор видів економічної діяльності, яким визначаються «види діяльності», а не конкретні операції (які власне і є об’єктом оподаткування).

Крім того, ДПАУ наголосила, що наявність у довідці статистики підприємства того чи іншого виду діяльності не дає підстав для звільнення операцій від ПДВ.

Отже, всім платникам податків треба зосередитися на формулюванні предметів договорів та первинних документів, щоб підтвердити право не оподатковувати податком на додану вартість консультаційні, «інформаційні», юридичні, інженерні та інші послуги. Принаймні до того, поки не набуде чинності законопроект № 8321. Детальніше про цей проект читайте тут.

Після цього турботи про застосування п. 186.3 «в» Податкового кодексу будуть актуальні лише для тих, хто «експортує» послуги.


Микола Хоменко ©