Правовий статус доменних імен

Інтернет-спільнота багато думає і говорить про доменні імена. В той час як вітчизняне законодавство про них майже не говорить і ще менше думає. Нижче пропоную короткий матеріал з приводу правового регулювання доменних імен в Україні, який ми спільно з паном Андрієм Крілем підготували минулого року.

Відповідно до визначення, наведеного в Законі України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» («Закон про знаки»), доменним ім'ям вважається ім'я, що використовується для адресації комп'ютерів і ресурсів в Інтернеті.

Поняття домену деталізується в Законі України «Про телекомунікації», згідно з яким домен – це «частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється».

Незважаючи на певні думки щодо того, що доменне ім’я є самостійним об’єктом права інтелектуальної власності, переважно вважається, що доменне ім’я є способом адресації в мережі Інтернет і не є самостійним об’єктом права ІВ.

На підтвердження цієї тези можна відзначити:

            -           Згідно правил ICANN (The Internet Corporation for Assigned Names and Numbers – міжнародна неприбуткова організація, які об’єднує усіх реєстраторів доменних імен) «доменне ім’я не є об'єктом права власності. Терміни та умови делегування доменних імен визначаються на договірній основі»;

            -           Право ж на доменне ім’я виникає на підставі договору, який укладається між реєстрантом домену та адміністратором домену на певний строк, тобто з моменту його реєстрації, а саме включення до відповідного реєстру, та припиняється з моменту закінчення терміну дії реєстрації та видалення його з відповідного реєстру;

            -           Договір про реєстрацію доменного імені має публічно-правовий характер, предметом якого є надання послуг щодо делегування та адміністрування доменного імені;

            -           Інформація щодо реєстранта доменного імені вноситься до реєстру та є публічно доступною через сервіс whois.

Відповідно, можна стверджувати, що практика укладання договорів "купівлі-продажу доменних імен" (передачі виключних майнових прав) є досить сумнівною, з огляду на те, що такі договори можуть укладатися щодо об’єктів права власності (об’єктів права інтелектуальної власності).

Відповідно до ст. 16 Закону про знаки використанням знаку для товарів та послуг (торговельної марки) є, з-поміж  іншого, застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Відповідно до ст. 20 Закону про знаки порушенням прав власника свідоцтва на знак для товарів та послуг (торговельної марки) вважається також використання без його згоди в доменних іменах знаків та позначень, вказаних у пункті 5 статті 16 цього Закону, а саме:

(1) зареєстрованого знаку стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг / споріднених товарів і послуг (якщо воно вводить в оману щодо особи, яка виробляє товар/надає послугу);

(2) позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг / споріднених товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати або можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги.

Таким чином, виходячи з аналізу вказаного законодавства, можна дійти висновку, що використання доменного імені, схожого до ступеня змішування із зареєстрованим знаком для товарів та послуг, є недостатнім аргументом, щоб стверджувати, що реєстрація такого доменного імені порушує інтереси власників виключних прав на знак для товарів та послуг. Реєстрант доменного імені повинен також здійснювати продаж товарів або надавати послуги стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, або споріднених з наведеними у свідоцтві чи здійснювати діяльність, яка може викликати змішування стосовно підприємства, товарів або його господарської діяльності.

Говорити про недобросовісну конкуренцію при використанні доменного імені можна в тих випадках, коли особа, яка зареєструвала доменне ім’я, вводить учасників господарських відносин в оману шляхом створення ситуації, наявність якої може викликати загрозу змішування відносно підприємства, продуктів чи промислової або торговельної діяльності конкурента, або якщо така особа розміщує на своєму сайті в Інтернеті інформацію, що підриває ділову репутацію конкурента.

© Микола Хоменко, Андрій Кріль