До визначення роялті: платіж за ліцензію з правом видачі субліцензії

Платежі за ліцензійними договорами, за умови належного їх оформлення, повинні визнаватися роялті навіть у випадках, коли ліцензійним договором передбачено право ліцензіата (отримувача ліцензії) на видачу субліцензії третім особам.

Після останнього семінару щодо оподаткування операцій з інтелектуальною власністю, який проводився компанією Ліга 19 квітня 2011 року, хотілося б ще раз розставити деякі акценти у питанні визнання роялті тих чи інших платежів.

Нагадаємо визначення роялті, яке не зазнало значних змін у Податковому кодекі у порівнянні з Законом про прибуток:

«14.1.225. роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном, секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України».

Часто доводиться чути від слухачів семінару, що наявність у ліцензійному договорі права видати субліцензію, є достатньою підставою, щоб не визнавати роялті платежі за таким договором.

Про цю проблему, за великим рахунком, знають переважна більшість податкових консультантів, фінансистів та бухгалтерів, які цікавляться питанням оподаткування операцій з інтелектуальною власністю.

І саме з причин такої широкої відомості проблеми, значна частина податкових консультантів, а також переважна більшість бухгалтерів, переконані, що наявність права видавати субліцензії відповідно до ліцензійного договору, автоматично перетворює винагороду за таким договором на «не-роялті».

Однак це не зовсім відповідає сформованій роз’яснювальній практиці органів податкової служби.

Зокрема, у листі Державної податкової адміністрації України від 14.05.2005 р. № 9344/7/15-2217-26 чітко вказано, що у рамках ланцюжка «ліцензія – субліцензія» платежі визнаються роялті, якщо за відповідним ліцензійним та субліцензійним договорами не передбачена передача відповідного об’єкта права інтелектуальної власності «у володіння або розпорядження чи власність, які б надавали право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об'єкт власності».

У цьому ж листі вказано, що застереження щодо оприлюднення (останнє речення абзацу 2 п. 1.30 Закону про прибуток, а тепер п. 14.1.225 Податкового кодексу) стосується лише комерційної таємниці (ноу-хау).

Також, очевидно, що не визнання роялті вищевказаних платежів суперечить суті правового регулювання видачі субліцензії, яка не є відчуженням прав на об’єкт права інтелектуальної власності і, навіть не є передачею «у володіння або розпорядження чи власність» (sic!).

Аналогічні висновки, хоча у не завжди настільки однозначно, також містяться у:

Листі Державної податкової адміністрації України від 07.10.2009 р. № 21914/7/16-1517-26;

Листі Державної податкової адміністрації України від 10.09.2004 р. № 7919/6/15-2215;

Листі Державної податкової адміністрації України від 20.07.2004 р. № 5948/6/15-2215.

Хоча податківці часто висувають претензії, хоча більшість професіоналів переконана, що ризик у описаній ситуації є, спираючись на вказану практику можна цілком обґрунтовано боротися зі свавіллям податківців і добиватися визнання роялті платежів за ліцензійними договорами, за якими можна видавати субліцензії.

При цьому, однак, не варто забувати про чітку і скрупульозну роботу над проектами ліцензійних договорів, адже за такими договорами не повинно відбуватися нічого іншого, крім надання дозволу на використання майнових прав інтелектуальної власності.

Недопустимими (в т.ч. і з точки зору податкових наслідків) є надання за ліцензійними договорами повноважень на передачу виключних майнових прав третім особам, здійснення реєстрації (перереєстрації) свідоцтв (патентів) щодо об’єктів, які потребують реєстрації тощо. У такому разі договір перестає бути ліцензійним, а платежі за ним можуть бути визнані об’єктом оподаткування ПДВ.




Микола Хоменко ©